Людяність – це зброя проти горя і втрат
«…плачте з тими, хто плаче» (До римлян 12:15).
Понад 12 років триває російсько-українська війна і минуло чотири роки з початку повномасштабного вторгнення. Увесь цей час «Операція Благословення» надає всебічну допомогу людям, які постраждали внаслідок військових дій. Цього разу волонтери привезли продукти у хоспіс, що переїхав зі сходу України на Тернопільщину. Тут знаходять притулок люди «срібного віку», які залишилися безпорадними перед навалою ворогів, самотності, злиднів та хвороб.
64-річна пані Надія з Костянтинівки більше не має дому, бо її рідне місто стало зоною активних бойових дій. Вона не має здоровʼя, бо на її самопочуття істотно вплинув сильний тривалий стрес. У неї майже не лишилося сліз, бо під обстрілами вона виплакала їх усі. Сьогодні усе її життя та майно поміщається у тумбочку біля ліжка...
Отримавши пакунок з продуктами від «Операції Благословення», пані Надія довго тримає його на колінах як дорогий подарунок – міцно обійнявши тремтячими руками.
«Моя рідна Костянтинівка – це зараз жахливе місце, – розповідає вона. – Памʼятаю, як я прокинулася від моторошних гучних вибухів... Перша ракета прилетіла у військкомат. Це було так близько! Дім ходив ходором, було неймовірно гучно, і цей жах безперервно триває вже довгі роки.
Скрізь руйнування… Ви не уявляєте, скільки людей загинуло... Вони зруйнували все: мій дім, школи, лікарні, залізничний вокзал. Від рідного, теплого, затишного міста майже нічого не залишилося».
Пані Надія говорить повільно, її розповідь переривається довгими паузами, коли вона намагається добрати слів та перевести дихання.
«На нервовому ґрунті я почала хворіти... через це випало повністю все волосся. Тепер я лиса. А головне, що в одну мить я стала бездомною», – каже Надія.
Доля розпорядилася так, що її, біженку з Донбасу, прихистили такі ж вимушені переселенці. Засновники та керівники хоспісу – також ВПО з Луганська, і вони знають ціну втратам. Для цієї жінки, як і для десятків інших самотніх людей, цей хоспіс став острівцем спокою серед океану самотності й горя.
Вказуючи поглядом на пакет продуктів від «Операції Благословення», Надія ледь помітно усміхається: «Я дуже вдячна за щоденну підтримку. Дякую “Операції Благословення” за цей продуктовий набір. Цієї їжі мені вистачить надовго...
Знаєте, як цінно знати, що коли я втратила все, абсолютно все, ще є люди, які піклуються про мене. Я не одна в цій безодні горя і порожнечі».
Її слова співзвучні з історіями інших мешканців хоспісу. В їх очах неприховане горе, що ніколи не зникне – як і чорна порожнеча, що у серцях. Сам факт, що вони живі й живуть в оточенні добрих людей – свідчення про чудо порятунку з вогню, щоденна незгода із духом смерті.
Війна відбирає усе, до чого дотягнеться – рідні стіни, здоров’я і красу. Але вона не здатна протидіяти любові, милосердю та людяності. Саме тому ми невпинно продовжуємо підтримувати постраждалих людей, і запрошуємо вас приєднатися. Наша спільна допомога для них – не просто їжа, а доказ того, що ми цінуємо та памʼятаємо їх, розділяємо їх горе, втрати та біль.
