Полегшити останні роки: «Операція благословення» допомагає дбати про пацієнтів хоспісу
Хоспіс, що зараз у Хмельницькій області, переїхав зі сходу Україну. Він є місцем, де після холодних домівок покинуті самотні старенькі нарешті відчувають турботу. Тут вони мають смачну їжу, теплу постіль та коло спілкування.
Усі вони пережили стільки горя, що думками постійно повертаються у прожиті роки. І тоді для них ніби зупиняється час, а зморшки на чолах стають ще глибшими…
У кожного своє горе. Один не розуміє, чому раптом опинився серед інших покинутих людей похилого віку. Інший потай горює, бо все життя працював, а тепер малесенька пенсія не дає змоги забезпечити належне існування. Третій не може пригадати, коли востаннє спілкувався з дітьми та онуками, які виїхали за кордон після початку повномасштабної…
Щойно до них хтось приходить, як вони просять допомогти подзвонити рідним – у Київ, Польщу, Німеччину… На жаль, найчастіше на тій стороні ніхто не відповідає...
Ганна Яківна не просить нікому телефонувати. Тому що в неї більше немає рідних. Немає, кому подзвонити. Вона розповідає, що осиротіла на війні 2014 р. – усі її троє дітей загинули, коли росіяни вторглися до Луганської області. Ганна Яківна так і не змогла отямившись від пережитого горя, й через три роки опинилася у м. Часів Яр у хоспісі для літніх переселенців.
Але місто, що за 10 км від Бахмуту, перестало бути безпечним з початком «великої війни». Установу евакуювали – лежачих дідусів та бабусь вивозили під ракетними обстрілами.
Згадуючи рідних, Ганна Яківна постійно сумує, але враз збадьорюється, роздивляючись чорно-білі фотографії:
«Ось, бачите: я на заводі працювала! Яке було чудове життя! Ніколи нічого не потребувала. Так, моєї зарплати не вистачало, але скільки пам'ятаю, завжди підробляла на різних підробітках. І все потрібне було, й мало у чому собі відмовляла. А зараз безпорадна та залежна від інших людей. Так гидко на душі… Єдине, гріють серце спогади про те, на що я була здатна, як могла впливати на власне життя, – ділиться жінка. – На жаль, це усе у минулому. Зараз мені залишається лише задовольнятися мирним небом Хмельниччини, радіти тарілці гарячого супу і якось пробувати жити далі у свої 84».
Піклуватися про затишок пацієнтів хоспісу допомагає «Операція Благословення». Завдячуючи регулярній підтримці нашої організації, пацієнти хоспісу мають різноманітне та якісне харчування.
«Я дуже вдячна “Операції благословення”, що проходите цей шлях зі мною! – каже Ганна Яківна. – Дякуємо за регулярне постачання продуктів! Я зворушена, як ви, чужі люди, дбаєте про нас, як про рідних!»
Жахлива війна щодня множить руйнування та втрати, й тому ще важливішими стають осередки, де покинуті люди знаходять спокій і підтримку. Ще цінніші місця, ще самотні старенькі можуть з гідністю доживати свої срібні роки – стільки, скільки кожному відмірено Господом.
Дякуємо кожному партнеру за підтримку благодійних проєктів нашої організації! Дякуємо «Операції Благословення» за те, що й у цій потребі українців не залишаєтесь осторонь!
Бажаєте підтримати те, що ми робимо?
Зробіть добровільну пожертву на продовження добрих справ.
