«Три тижні з чотирьох на місяць я виживаю тільки з гуманітарної допомоги»
Завдяки «Операції Благословення» щомісяця десятки тисяч вимушених переселенців отримують великий набір продуктів, якого вистачає надовго. Їм справді це потрібно, бо переважна більшість людей буквально у домашньому одязі опинилися на вокзалі, і їм немає, куди повертатися.
65-річна Ірина обживається у мирному Хмельницькому, бо рідний Бахмут залишився лише у серці. Таким, як вона, важко віриться навіть собі, що дому вже немає. Їм треба починати життя там, де вони зупинилися – вирвані з коренем та посічені війною…
«Бахмут дуже сильно почали бомбити вже у перші дні повномасштабного вторгнення, – розповідає Ірина. – Ми з чоловіком жили у дев'ятиповерхівці, і у нашому домі одразу повибивало усі вікна та навіть балкон. Зима, холодно, завиває крижаний вітер, а кулі та снаряди літали через нашу квартиру як зграя шалених птахів…
Памʼятаю, як ніч ми просиділи в коридорі, боячись ворушитися, а наступного дня у чоловіка від стресу стався інфаркт.
Вже скоро у квартирі стало взагалі небезпечно, й ми ледь змогли спуститися у підвал. Потім жили у сирому підземеллі. У результаті я різко осліпла на одне око – це була фактично повна втрата зору. Ось так, у перші дні війни ми обоє втратили здоров'я.
Діти благали нас евакуюватися, і сьогодні, коли наше місто перетворилось на груду спалених руїн, я дуже вдячна їм за це, бо фактично вони врятували нас.
Я приїхала до Хмельницького як була – у домашньому одязі, мені не вдалося взяти з собою нічого з цінних серцю речей. Втратити дім та ось такі сімейні цінності – це як втратити частину себе… Довелося почати усе з повного “нуля”, бо усе залишилось вдома та було спалене росіянами.
Але найголовніше – це ми залишилися живі! Не усім так пощастило, на жаль… А ще з часом мені вдалося зробити операцію на очах, і я побачила світло та світ навколо себе.
Зараз доводиться орендувати квартиру у Хмельницькому, і шкода, що дешевих квартир немає.
Бо моєї пенсії вистачає рівно на один тиждень. Три інших тижні – після того, як закінчилася пенсія – я виживаю суто з гуманітарної допомоги.
Однак, не все погано! На новому місці я знайшла радість! – продовжує Ірина. – Мене запросили прийти до однієї з помісних церков отримати набір продуктів від “Операції Благословення”. Я йшла за їжею, бо це для мене єдина можливість вижити. Але тут я отримала набагато більше: турботу від церкви, справжню дружбу від пастирів, можливість виговоритись і бути людиною, яку чують і розуміють.
Ваші продуктові набори не просто потрібні, а життєво необхідні! Ми раді, що можемо отримати таку велику допомогу! Ми дуже вдячні за те, що ви є, і за те, що ви поруч! Хочу побажати щастя, здоров'я та миру кожному співробітнику та благодійнику “Операції Благословення”», – зі сльозами дякує Ірина.
Росія щодня атакує Україну найрізноманітнішою зброєю, змушуючи людей тікати за сотні кілометрів. Ракети та «шахеди» за мить руйнують те, що люди зводили та берегли роками… Чим можна зарадити постраждалим? Як допомогти? Лише турбота про їх фізичний та емоційний стан, прийняття та підтримка у їх потребах.
Сьогодні багато хто чекає на нашу допомогу! Будь ласка, приєднуйтесь до «Операції Благословення» – це дозволить разом зробити більше!
Ви можете просто зараз перерахувати добровільну пожертву за цим посиланням.