Вона тримається за спогади про минуле та підтримку добрих людей

Вона тримається за спогади про минуле та підтримку добрих людей

Народжених на сході України вирізняє особлива внутрішня міць – можливо, саме їй, яким би не складалися обставини, Неля Олександрівна просто робила крок вперед. Зламало її тільки одне: «велика війна», що незваним гостем прийшла на поріг її дому. Невідомо, якою б була доля жінки, якби не підтримка добрих людей та хоспіс, у якому вона опинилася. 

Вона багато де побувала: після юних років у Попасній навчалася в Дніпрі, деякий час працювала в Саратові… Але, здається, саме спогади про дитинство під ясним небом Донеччини привели її знов на Донбас. Невелике містечко Часів Яр стало її «обітованою землею». Тут вийшла заміж й стала матірʼю. А на роботу ходила як до рідних з сусіднього дому, бо на комбінаті всі знали один одного та поводилися як у великій родині.

«Мій Часів Яр… я так його любила. Там так добре було! Так затишно. Ми всі були як одна сім’я», – відводить очі Неля Олександрівна. 

Сьогодні її зранене місто скоріше лише місце на карті, але воно живе у її думках – привітне і сонячне, яким і було колись.

Її чоловік помер давно, і сталося це 24 лютого. Вона залишилася з донькою, а потім зосередилась на онуці, яка стала її радістю і гордістю. 
Роковини по чоловіку кожен раз були складним днем. І так символічно, що саме на чергову дату спалахнуло повномасштабне вторгнення. Місто здригалося від обстрілів, і донька вмовила її їхати до Павлограда. Погодилась. Але лише заради доньки з онукою, бо серце цього не хотіло. 

Як і багато хто з її земляків, вона була змушена пристосовуватись до нових обставин та робити крок за кроком. Але ставало все важче. Врешті-решт Неля Олександрівна опинилася у хоспісі, а її рідні – далеко за кордоном. Тут, у хоспісі вона у теплі та безпеці, але багато мовчала в перші дні. І зараз її голос враз стає тихим, як тільки починає занурюватись у минуле – згадує рідних, які покинули світ або розлетілися по різних країнах. 

«Ніколи не думала, що залишу Часів Яр, – з болем зітхає Неля Олександрівна. – Але тут добре… спокійно».

Зараз Неля Олександрівна нарешті освоїлась, почала спілкуватись з людьми та виходити з ходунками на вулицю. Вона щиро усміхається, розповідаючи, як смачно годують – жартома називає щедре меню «обжиралівка». Щойно розмова заходить про людей доброї волі, які надсилають допомогу, вона просить передати їм слова вдячності.

«Подякуйте всім людям з “Операції благословення”, які турбуються про нас, – каже Неля Олександрівна. – Вони роблять велику роботу, і я це дуже ціную! Велике спасибі за ситні страви, за фінанси для придбання продуктів, за ваші теплі серця та працьовиті руки!»

Таких, як Неля Олександрівна – багато. Мільйони були змушені поспіхом залишити усе нажите за життя та їхати у невідомість. Невідомо, скільки людей «срібного» віку опинилися заручниками військових дій, стали безхатніми та безпорадними… 
Дякуємо «Операції Благословення» з США за піклування про постраждалих українців! Дякуємо за регулярні гуманітарні вантажі, що дозволяють вимушеним переселенцям закривати базові потреби у їжі та гігієнічних засобах. 

Ви можете приєднатися до нас!
Ваш благодійний внесок дозволить зробити більше!